Твори про Агнессу. Власне Агнесса.

Автор
Опубликовано: 1529 дней назад (16 августа 2013)
0
Голосов: 0
Коли ти підліток то Агнессою тобі бути доволі складно. Взвгвлі підлітком бути складно. А якщо ти не Маша, Лена, Настя або на крайній випадок Юля чи Оксана тоді твоє життя стає дещо "барвистішим". Ти особисто стаєш володарем таких епітетів як наприклад "Нессі". Потім всі плавно починають звати тебе чудовиськом. Ще пізніше хтось вигадує "носуха". Навіть "носик" булоб доволі мило і необразливо. Та якщо контакти до людей в тебе порегоріли ще в дитинстві тебе обов'язково будуть називати "носякою". Незважаючи на те, що ти доволі таки нічого на вигляд. Можливо навіть гарніша за "першу леді" класу. І хоча вона має вуха як у Дамбо і доволі маленький (логічний для всіх недалеких особистостей) лобик та всеж батьківські гроші дозволяють купити їй брендове шмаття зі званням одночасно. А ім'я Аліна при таких обставинах різко починає у всих асоціюватися лише з солодкою малинкою. А ти "носяка". Як би там не було.

В тринадцять ти починаєш звинувачувати маму. Потім розумієш, що навіть найбанальніше ім'я нічого не змінилоб і йдеш просити у мами пробачення. Поволі заспокоюєшся, пристосовуєшся до дійсності, кидаєш спроби приклеїти себе до колективу, потроху плекаєш надію, що все можливо згодом зміниться і навіть знаходиш плюси у самотності. Агнесса, доречі, дуже вдало вміла знаходити плюси. Порізали підручник - показала вчительці й пішла на цілий день до бібліотеки. Познущалися над фіз. формою - показала її фізрукові і сидиш спостерігаєш, як всі твої однокласники наче рисаки бігають по зовнішньому колу стадіону, здаючи якийсь норматив.

Звісно ж друзів у Агнесси не було. Але в неї був классний телефон, який тато подарував їй на день народження, певно загладжуючи провину за часті відрядження. Тато був хороший. Він намагався. З усих сил. І внього часто виходило. Все. І з мамою вони жили дуже добре. Агнесса знала, коли в неї все ж буде власна сім'я вона буде такою як у них є зараз. Тож про телефон. У телефоні був диктофон і дівчина частенько сиділа в парку і записувала розмови. Пусті. Чужі. Буденні. Але вони так добре характеризували життя вцілому. Всебічно.

Вона любила парки свого міста. Могла сидіти там навіть взимку коли лавки були доволі холодними. В ту пору людей там мало і розмов немає. Тож Агнесса спостерігала за птахами, а інколи навіть підгодовувала їх залишками хлібу від бутербродів. Одного разу вона дуже сподобарась малому горобчику і той прострибав за нею аж до самого під'їзду але ввійти туди побоявся і спурхнувши крильцями полетів напевно шукати іншу таку дивачку. Хоча таких мабуть більше в природі не існує.
Теги: твори
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Добавить комментарий
Новые объявления

Нет объявлений для отображения.

Новости сайта
1 день назад
2 дня назад
3 дня назад

Вся лента активности